Віртуальний читацький щоденник. Книги для дорослих

 Кідрук М. Жорстоке небо / М. Кідрук. - Харків: "Клуб сімейного дозвілля", 2014. - 608 с.

    Майже рік тому я писала в нашому Щоденнику про свої враження від «Твердині» Макса Кідрука, а сьогодні, знов «під ялиночку», ділюся своїми враженнями від його «Жорстокого неба».
«Пристебніть паси безпеки», - написано на обкладинці книги. Можете цього не робити: книга не відпустить вас, поки ви не перегорнете її останню сторінку.
…Французька авіакомпанія «Франс-континенталь» укладає контракт з українським авіабудівним концерном «Аронов», згідно з яким він повинен виконати поставку до Європейського Союзу регіональних реактивних пасажирських літаків «Аронов ААРОН 44». На другий день експлуатації перший з двох переданих літаків зазнав катастрофу під час посадки в аеропорту Париж-Північ, через що загинуло 49 осіб. За попередніми даними трагедія відбулася з вини наземних служб аеропорту, які вивели на смугу, де повинен був приземлятися літак, дванадцятитонний снігоочисник. До міжнародної слідчої групи долучається 28-річна українка Діана Столяр, батько якої очолював розробку даного літака та помер від інфаркту рік тому. Невдовзі Діана виявляє, що причина катастрофи не така вже й проста і постає перед дилемою: захистити честь свого батька чи з'ясувати істину…
Цей роман - катастрофа з елементами технотриллеру є для письменника як продовженням «технічної» лінії, розпочатої книгами «Бот» і «Твердиня», так і новим досвідом, адже тут головною героїнею стає жінка – донька авіаконструктора Діана Столяр. 
 Жіночий образ Максу вдався! І зовнішність прописана, і мешти фірмові, які вона купила у Парижі, забути не можу :).
Взагалі, якщо говорити серйозно, дуже приємно спостерігати, як удосконалюється, «росте» цей молодий письменник, якими більш довершеними психологічно стають персонажі його романів. Єдине моє розчарування – кінець роману, коли ця смілива жінка, яка подолала стільки труднощів, знайшла винуватців трагедії (а цієї таємниці я вам не розкрию, - читайте самі :), в епілозі відкриває якісь там салон краси. Фі-і-і!!! Погано ти, Максе, про нас, жінок, думаєш!
Багато писати не буду, просто раджу всім, хто ще не знайомий з творчістю Макса Кідрука: візьміть до рук «Жорстоке небо» і  зробіть свої новорічні вихідні ну ду-у-у-же цікавими!



 Левін Курт. Мандрівка крізь ілюзії / Курт Левін; пер. з англ. Я. Карп'юка, Л. Лисенко. - Л. : Свічадо, 2007. - 478 с.


         «Мандрівка крізь ілюзії» - книга спогадів сина рабина Львова Курта Левіна, який шістнадцятирічним пережив усі жахіття Голокосту. На його очах убили батька, загинула мати та наймолодший братик…
       Сам Курт та його брат Натан вижили завдяки Митрополитові Андрею Шептицькому, переховуючись впродовж двох років у монастирях Студійського уставу.
       Цікаво читати, як ці два єврейські хлопці, не знаючи української (!) мови, церковних звичаїв, наражаючи себе та оточуючих на смерть, вливались у монастирське життя. Не буду переповідати змісту цієї обємної сповіді людського життя – це треба читати. Важливо те, що усе своє подальше життя Курт Левін віддавав борг вдячності Митрополитові Андрею, його братові Климентію та монахам, які допомогли йому врятуватись у надзвичайно важкий, жорстокий час, коли світ неначе збожеволів від ненависті та злоби.  
                                                                                                     Надія Лавринів



Мітчелл Д. Хмарний атлас / Дєвід Мітчелл; пер. з англ. Г. Яропольського – М. : Эксмо. - 2013. - 1224 c. 


      «Хмарний атлас» - роман виданий 2004 року британським письменником Д. Мітчеллом. Складається з шести частих пов'язаних між собою. Події в романі розвиваються з середини ХІХ ст. до далекого постапокаліптичного майбутнього. Історії об'єднані тим, що головний герой кожної наступної частини якимось чином пов'язаний з головним героєм попередньої частини. Всі книги розбиті на дві частини - спочатку від ХІХ століття до постапокаліптичого майбутнього, а потім від постакаліптичного майбутнього до ХІХ століття.

     Автор розкрив багато різних тем і проблем в романі, з якими ми часто зустрічаємося в повсякденному житті. Дуже цікаво провести паралель між часом і простором. Детальний опис міст та природи дає нам можливість переміститися в ці дивовижні місця. Читайте!

Юлія ДУДКО
 

Сенейко, М. Тінь правди. Довге чекання: повісті / Микола Сенейко. – Київ: ДІА, 2013. – 224 с.

     Це видання самбірського журналіста, секретаря Всеукраїнського об’єднання "Письменники Бойківщини" справило на мене враження. Микола Сенейко - автор шести художніх та художньо-документальних книг, переможець регіональних та міжнародних конкурсів імені Івана Филипчака, Мирона Утриска, популярної в Україні газети "Життя". Працюючи в "Голосі Самбірщини" заступником редактора, він також успішно співпрацює з інтернет-виданням ZIK. Проте повернімось до книги, яка об`єднала дві повісті, дві правдиві життєві історії…
       Жіноча доля спокон-віків поєднується з сім`єю, материнським щастям. Однак, що робити, коли «лелека» з тих чи інших причин оминає подружжя? Страх, розпач, біль втрати – почуття, які охоплюють головну героїню повісті «Тінь правди». Після невдалих спроб, Віра Остапчук у пологовому будинку знайомиться з молоденькою Оксаною Чопко, мамою-одиначкою новонароджених хлопчиків-близнюків. Ця доленосна зустріч об`єднала двох жінок таємницею на все життя. Кожна пішла своєю дорогою, але все таємне колись відкриється...
     Війна завжди приносить горе, втрати, смерть, сирітство… Олег Рубашкін, юнак «без роду і племені», відбув військову службу на Уралі і на запрошення свого українського товариша їде в гості на далеку Західну Україну. Єдиний спогад про минуле сироти з дитбудинку - це пожовкла світлина, на якій герой у трирічному віці на фоні сільської церковці. Чи знайде він по життю себе, своє минуле, прихисток, чи зустріне рідних? У творі автор часто повторює: «добро породжує добро»…
         Тандем цих повістей «Тінь правди» і «Довге чекання» однаково заставляє задуматися над долею героїв. Але при цьому, не можу докладно переповісти змісту надзвичайно захоплюючих художніх творів. Скажу одне: візьметеся за їх читання – не полишите, поки не перегорнете останню сторінку. Надто вже сприймаються «як те вистояне вино, що хоч і не п’янить, але добре смакує». Тим паче, відтворені події відбуваються на Самбірщині.
                                                                                                            Галина Конопка


Еко Умберто. Таємниче полум'я цариці Лоани : ілюстр. роман / Умберто Еко ; пер. з італ. Ю. Григоренко. - Х. : Фоліо, 2012. - 411 с. : ілюстр.




      Я - доросла розставляю книги свого дитинства по поличках у закритому фонді.Час від часу зупиняюся, розглядаю ілюстрації... З глибин чи то пам’яті, чи то душі з щемом виринає, дитина. Вона уважно розглядає малюнки у книзі, і давнє відчуття оксамиту старого паперу та ванільного аромату ілюстрацій прочитаних у дитинстві книг, наповнює спогадами душу мене дорослої.

      Паперова пам’ять – таке визначення цьому явищу дає Умберто Еко - один з найпопулярніших письменників сучасної літератури у романі «Таємниче полум’я цариці Лоани». Головний герой – торговець антикварними книгами Ямбо, втрачає пам’ять. Але його пам’ять зберігає усе, що він прочитав за своє життя. Букіністичні знахідки, старі грамплатівки, комікси, газети, радіопередачі, шкільні зошити, підліткові романи – ведуть головного героя, крізь туман непам’яті, до самопізнання та … таємничого полум’я цариці Лоани. Цим романом Еко доводить, що пам’ять «людини читаючої» є унікальна, неповторна, магічна, і подібна до букіністичної лавки, де ховаються унікальні фоліанти – спогади.
                                                                                                       Олена Кремньова


Гурницька Н. Мелодія кави у тональності кардамону / Наталія Гурницька. - Львів : ЛА "Піраміда", 2012. - 400 с.



Це перший прозовий твір Наталії Гурницької, плід десятирічної роботи, який з'явився 2012 року та належить до жанру жіночої прози.
Особисто я уникаю жіночі романи, але цей твір обрала тому, що по-перше, прочитала дуже схвальні відгуки, а по-друге - він знайомить з давнім Львовом (який я надзвичайно люблю!), його шармом, історією.
Це роман про кохання, ще й заборонене! Ще зовсім юна Анна закохується у значно старшого за неї Адама, який, до того ж, уже був одружений. Що поєднало молоду незаміжню дівчину зі значно старшим за неї одруженим чоловіком? Ланцюжок містичних випадковостей? Справжня любов чи лише пристрасть? Бажання заховатись від жорстокого світу чи втеча від самотності? Чого очікувати від такого кохання? Перше для неї, останнє для нього - воно стає для обох прокляттям і одночасно найвищою насолодою. Пронизливо, чуттєво, шалено, але чи можливо весь час жити на лезі ножа або ж на краю безодні? Чи отримають закохані шанс змінити власну долю та вирватись з кола фатальних закономірностей? Відповіді - у книзі! Ця зворушлива історія кохання не залишила мене байдужою. Прочитайте і Ви та поділіться враженнями!     
                                                                                               Надія Кіндрись     
                   



Піколт Джоді Лінн. Дев’ятнадцять хвилин / Джоді Лінн Піколт. – Харків : Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», 2010. – 129 с.




Ця книга про те, про що страшно говорити, легше замовчувати. Одного звичайного ранку юний учень старшої школи маленького містечка Стерлінг, зайшовши до школи, відкрив вогонь, поранив безліч та убив десятьох своїх однолітків. Що стало причиною такого афективного вчинку? Чи він патологічний убивця, чи він сам є жертвою? Авторка проводить читачів життєвими стежками головних героїв, і згодом з’ясовується те, що ховається за страшною картинкою стрілянини. Хто насправді має бути покараним? Хто має право карати? Ці питання не мають однозначної відповіді та представлені на розсуд читача…

Важливою темою роману є тема буллінгу – переслідування, знущання дітей над іншими дітьми у школі. Дуже часто жертви буллінгу отримують усі симптоми посттравматичного стресового розладу, який стає тягарем та жахіттям, впливає на розвиток особистості та формування неадекватної самооцінки, нищить життя підлітка, допоки травми не будуть зцілені. Досить часто наш соціум (батьки, вчителі, вихователі) не готові бачити та вчасно реагувати на прояви буллінгу, а також не уявляють усієї катастрофи, що стається у життях дітей…



                                                                                              Юлія Стадницька





Дочинець, Мирослав.  Многії літа. Благії літа: заповіти 104-річного карпатського мудреця – як жити довго в здоров’ї, щасті і радості  /  Мирослав Дочинець. – Мукачево:  Карпатська вежа, 2012. – 143 с.

Хто не вміє почути пораду – тому не можна допомогти.
                                                                                  Андрій Ворон
Перегорнувши останню сторінку книги  цьогорічного  лауреата  Шевченківської премії  Мирослава  Дочинця  «Многії літа. Благії літа»,  не можу не поділитися відчуттям власного збагачення… Збагачення душевного, інтелектуального… Адже ця книга – збірка заповідей 104-річного карпатського мудреця Андрія Ворона, його життєвий  досвід і знання,  акумульовані  в дуже  точні і лаконічні  вислови-поради,  які придадуться будь-кому на будь-якому етапі життя. Будучи знайомим особисто з Андрієм Вороном, вже після його смерті Мирослав Дочинець опрацював і вміло систематизував нотатки діда Андрія, в яких - цілий кодекс усвідомленого довголіття та прагнення до щастя.

Читаючи книгу, вражає простота і одночасно глибинність викладених істин, першооснова духу, закладена в людях від народження. Кожен з нас прагне до щастя, та на життєвому шляху часто постають питання, вирішити які буває ой як складно… Саме на такі запитання можна знайти відповідь  у цій книзі:  

Як досягти душевної гармонії?  
Як зберегти силу духу та здоров’я до пізніх літ?
Як знайти порозуміння з людьми та здобути їх повагу?
Що робити , коли розчарування і невдачі переслідують?
Як перемогти ту чи іншу хворобу тіла  і душі?
Всі ми – піщинки ріки часу ( за висловленням А. Ворона).  Як не загубитися в його плині? Крупинки мудрості від А. Ворона, зібрані М. Дочинцем,   допоможуть нам не втратити себе, перемагаючи всі життєві перешкоди та негаразди. Ця книга може стати  настільною  для кожного з нас!
                                                                                                               Оксана Макарик

Положій, Є. В. Юрій Юрійович, улюбленець жінок / Є. В. Положій. – Харків: Фоліо, 2013. – 218 с.

Одною з багатьох прочитаних мною за останні роки книжок є повість сучасного українського письменника Є. Положія «Юрій Юрійович, улюбленець жінок».
Про що ця повість? Вона про людей мого покоління, яким зараз уже за 40. Ми, так само, як і головний герой повісті Юрій Юрійович шукали своє місце у житті.
Ким тільки не працював Юрій Юрійович. І вожатим у піонерському таборі, і продавцем на базарі, і головним редактором у газеті. Але ні  обставини,  ні люди не змогли змінити його характер. У пошуках свого щастя, коханої жінки, досягши визнання чи проживаючи нестерпно важкі роки, Юрій Юрійович завжди залишається самим собою, в які б злі жарти не грала з ним доля.
Це весела і водночас, трохи, сумна історія. Це книжка про щире кохання, віддану дружбу і про велике розчарування. Головний герой довго шукав особистого щастя на Україні, а знайшов його за океаном, у США.
Хочу порадити почитати цю повість своїм колегам – одноліткам. Вона допоможе повернутися у роки своєї такої неспокійної, але прекрасної юності.
                                                                                                                 Юлія Соколова



Кіз Д. Квіти для Елджернона / Деніел Кіз ; пер с англ. С. Шарова. – М. : Эксмо, 2013. – 432с. – (Флипбук).


  «Квіти для Елджернона» (англ. Flowers for Algernon) — науково-фантастичне оповідання (софт сайнс-фікшн) американського письменника Деніела Кіза. Вперше опублікований в квітневому номері Журналу фентезі і наукової фантастики за 1959 рік. Премія Г'юґо за найкраще коротке науково-фантастичне оповідання (1960).
В подальшому Кіз дописав оповідання до роману (з тою ж назвою), який отримав Премію Небюла за найкращий роман в 1966 році.
Оповідання написане у вигляді звітів розумово відсталого Чарлі Гордона. Йому близько тридцяти років, але він знаходиться на рівні розвитку дитини. Працює в пекарні в містера Доннера, куди влаштував його дядько. Основна робота Чарлі це прибирати, бо іншу роботу йому не можуть доручити. Чарлі ходить на заняття в коледж Бекман, для розумово відсталих, де з ним і познайомились доктор Штраус і професор Немур.
Він підходить для проведення експеременту з підвищення рівня інтелекту. Так як Чарлі завжди хотів стати розумним, навчитись писати і читати, він відразу ж погоджується на експеремент. Він хотів щоб друзі ним пишались, щоб мама побачила, що він такий як всі, щоб сестрі не було соромно, що Чарлі її брат.
Впродовж оповідання читач спостерігає за тим, як звіти Чарлі стають більш осмисленими, фрази більш грамотними, з'являються знаки пунктуації. Чарлі ділиться своїми відкриттями і переживаннями зі сторінок свого щоденника. Від книги складно відірватися, вона вчить нас бути добрішими.

                                                                                                                              Юлія Дудко


Гавальда А.  Я її кохав. Я його кохала; Ковток свободи: романи / Анна Гавальда; пер. з фр. К. Єрмолаєвої; колажі Ю. Романіки. – Харків: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», 2013. – 240 с.: іл.


Два романи про життя…
Тема зради у першому творі «Я її кохав. Я його кохала». Андріан покинув свою дружину Хлою з двома маленькими дітьми, тому що закохався в іншу. Його батько, П`єр, 20 років тому також мав коханку, однак не залишив своєї сім`ї. Хто з них вчинив правильно? Чи є виправдання зраді? Як з цим змиритися, жити далі?
Дорослі теж колись були дітьми. Робота, сім`я, обов`язки, проблеми – тягар, про який інколи хочеш забути, втекти у безтурботне дитинство. Сімон, Гаранс і Лола – брат і дві сестри - приїздять на весілля до родичів, де зібралась вся родина. Проте подія очікується вкрай виснажлива, тож вони вирішують утекти і провідати наймолодшого брата Венсана. «Ковток свободи» п`янить героїв, дає можливість поринути і згадати безтурботне дитинство, побути просто «дітьми». Кожен відпочиває, як уміє… Головне знайти цю гавань приємних спогадів…
Гадаю у житті кожної людини виникають подібні ситуації, питання і проблеми. Бажаю вдалого читання…
Конопка Галина


Слоньовська О. Дівчинка на кулі : роман / Ольга Слоньовська. – Харків : Вид-во «Клуб Сімейного Дозвілля», 2012. – 400с.


Хороші дівчатка потрапляють у рай, погані - в історію. Саме так можна сказати про героїню цієї книги – Олю, яка вибивається з маленького села, долаючи шалений опір людей та обставин, ідучи наперекір системі. Історія дуже нагадує долю самої авторки.
Авторка – Ольга Слоньовська -  лауреат багатьох літературних премій, професор кафедри української літератури Інституту філології Прикарпатського університету імені В. Стефаника  здобула першу премію у конкурсі «Коронація слова» (2012). Роман «Дівчинка на кулі» журі визнало найкращим з-поміж 6 тисяч творів.
Оля була поганою: поганою для мами, що пестила лише молодших дітей, поганою для школи - таким медалей не дають... Тож мала всі шанси або вскочити у халепу, або... щось змінити на цій кулі! А поки що наша героїня накликає на себе гнів рідної неньки спробою повернути новонародженого братика туди, де він начебто взявся, - під скирту, тікає з дому, змінює школу, а чорна карма притягує негаразд за негараздом... Та якщо вже Бог поцілував дитину в тім'ячко, вона вистоїть, витримає всі випробування!

Це роман про дитину, але він не лише для дітей. Коли будете читати цю книжку, ви впізнаєте себе. Хай, може, ви так не чинили, як героїня, але ви чинили близько до того. Ви жили, переживали, бачили знущання батьків — це називалося в сім'ї “щоб діти не вилізли на голову”. 
                                                                                                                       Любов Сташко


Неменший І. Мої спогади / І. Неменший; упоряд. О. Думанська. – Львів: АРС, 2012. - 103 с.

Чи любите ви спогади? Я – дуже! І найбільше – спогади саме «простих» людей. Актори вміють похизуватись, письменники – прикрасити, а людина «з народу» розповідає так, як бачила і відчувала. Дуже шкодую, що не записувала за старшими родичами. І від багатьох чула: «Треба було мені записати…»
А ось письменниця Оксана Думанська (Неменша) вчинила мудро – і перед нами книга спогадів її батька. Іван Неменший прожив довге життя – лише трішки не доживши до ста років. Вчителював, виховував дітей, любив українську пісню.
У цих спогадах – родовід, розповіді про односельчан, та разом з тим - історія двадцятого століття, яке страшним колесом прокотилося по долях людей. Ви прочитаєте не тільки трагічні, але й веселі історії, зустрінетесь з людьми хорошими – і не дуже… Все як у житті.
Книгу оздоблено багатьма світлинами. Довоєнні, повоєнні фото. Вдивляєшся в обличчя селян і думаєш: «Ви ж сподівалися, що попереду – краще життя». Сподіваємось і ми… 

Ірина Мордовенко


Дракерман П. Французьке виховання: історія однієї американської мами в Парижі. – К.: Критика, 2013. – 315 с.

Молоді  ВЖЕ мамочки, а, особливо, МАЙБУТНІ мами – ця книга для Вас!
Цікава тим, що в ній відкрито секрет виховання дітей у французьких родинах. Важко повірити, що діти не заважають дорослим спілкуватись, не скиглять, досконало вміють користуватись ножем і виделкою,   завжди кажуть «доброго дня», «дякую», «до побачення», а найбільш вражає те, що їдять вони все, не перебираючи.
Автор – мама трьох дітей, тому книга  автобіографічна.  В ній - досвід, батьківське розслідування, аналітичні викладки, спостереження, спроба  з`ясувати як діяти в тому, чи іншому випадку, і ,в якійсь мірі виклик поширеному як у США чи Великій Британії, так і у свій спосіб, в Україні культу дитиноцентричної родини. ( Дискусія можлива!!! )

«Що саме французькі батьки роблять по-іншому?
Чому французькі діти не розкидають їжу?
Чому їхні батьки не горлають не своїм голосом?
Яка ж невидима сила є у французів, що перетворює маленьких  монстрів на цивілізованих людей?

Відповіді на ці дуже непрості питання склалися для мене  в таку схему  EDUCATION (виховання по-французьки): 
  •  «робити свої ночі»
  •  найкращий спосіб зробити дитину щасливою - забезпечити їй фрустрацію « … з раннього віку дитина має знати, що вона не одна в цьому світі і що для всього є свій час… (Дидьє Плю)
  • годування чи «трапеза»
  • «правило трьох місяців»
  • бути «sage»
  • «пробудження» та «відкриття»
  • «crèche»  або «ясла»
  • «ecole maternelle»  або безкоштовний дитсадок
  • «merci», «bonjour», «bonjour, madame» - чарівні слова
  • «betise» маленькі неслухняні вчинки
  • «cadre» жорсткі рамки, всередині яких є багато свободи
  • «caca boudin» дитяча лайка (як дивовижно! Як по-французьки!)
  • «дорослий» або «батьківський» час
  • «просто покуштуй»  (…годувати перебірливих дітей – пекельний труд…)
  • «тут вирішую я»

 Докладніше -  в книзі, а чи можливо ?.. Варто спробувати !


Тераковська Дорота. Мишка / пер. з пол. Д. Матіяш. - К.: Грані-Т, 2013. - 360 с. : ілюстр.


"Діти сонця", «Діти Сонця», «монголята», «мумі-тролики» - так називають дітей, які народились з синдромом Дауна. Така дитина приходить на світ одна на шістсот-сімсот новонароджених.
«Це сон, і це мав бути сон. Це могло статися з кожним, але не з нею», - так думала Єва, мати дівчинки Мишки, що народилась з найважчою формою синдрому Дауна.
Єва та її чоловік Адам планували своє життя детально: спочатку кар'єра, солідний рахунок у банку, власний будинок… Навіть дата зачаття була старанно визначена наперед. В них мала народитися найгарніша, найщасливіша дитина, але народилась Мишка.  Забрати з лікарні чи залишити її в спеціальному інтернаті? Як далі жити з такою дитиною? Ці діти прагнуть любові, у них свій світ, вони потребують уваги кожної хвилини. Як бути?
Повість польської письменниці Дороти Тераковської дуже непроста, вкрай болісна, але життєствердна. Цікава сюжетна лінія з несподіваними поворотами. Я рекомендую прочитати цю повість всім молодим людям, які мріють створити міцну сім’ю і мати здорових, щасливих дітей.

Вікторія Кениз


Сусанна Тамаро. Йди, куди кличе тебе серце : [роман] / С. Тамаро ; пер. з італ. О. Сиротенко, 1994.



Роман Сусанни Тамаро «Йди, куди кличе тебе серце» написаний у формі щоденника - листа 80 – річної жінки до своєї онуки, яка поїхала в Америку вчитися.
Перед читачем розгортається історія головної героїні Ольги: дитинство без родинного тепла, нещасливе заміжжя, народження дитини від коханої людини, а також історія її доньки Іларії та онуки. Спогади переплітаються з роздумами про виховання,  про стосунки близьких людей, про самотність. Отримавши суворе католицьке виховання у монастирі, Ольга не втручалась у справи своєї доньки, надавала їй повну свободу. Втративши доньку вона розуміє, що за цією свободою ховалась її нерішучість, подеколи і байдужість до Іларії. Протягом 2-х місяців Ольга не отримує жодних звісток від онуки, вона розуміє, що може більше її не побачити, і тому пише спогади, намагаючись врятувати онуку від життєвих помилок. Цей щоденник можна назвати духовним заповітом, в якому головною цінністю проголошено поклик серця.  Вибрана автором форма твору, постійне звертання до онуки на «ти», не називаючи імені, викликають у читачів повну довіру до автора, допомагають читачеві зупинитись, замислитись, прислухатись до своїх почуттів.
Романи італійської письменниці Сусанни Тамаро популярні в усьому світі, проте українською мовою не перекладались. 
Читати он-лайн можна тут:
http://mreadz.net/new/index.php?id=1066&pages=1
http://mreadz.net/new/index.php?id=1066

                                                                     Валентина Шевченко


Іваничук Р. Мандрівка до Аберфайлю: Колаж / Львів: ЛА «Піраміда», 2014. – 204 с.


         Уже давно не отримувала насолоди від філігранного українського слова, чіткості й оригінальності думок та суджень автора. Роман Іваничук – метр вітчизняної літератури й неперевершений майстер історичної прози – порадував справжніх поціновувачів своєї творчості новим романом – «Мандрівка до Аберфайлю». Радше, це навіть не роман, а щоденникові записи, які письменник вів впродовж квітня 2012 – травня 2013 року. У першу частину вкраплено уривки з історичної повісті «Погоня» про останні дні князя Святослава, а «родзинкою» другої частини є розповідь про безхатьків – людей, які волею немилосердної долі опинилися поза нормальним суспільним життям.
         Автор у своїх записах охоплює весь спектр тем – від сучасного літературного процесу, оцінок творів своїх колег-письменників – до політичних подій і висловлення чіткої громадянської позиції. І, як лейтмотив впродовж усієї книги, – розповідь про єдину кохану дружину – письменницю Ніну Бічую…
Як справжній громадянин і патріот, письменник не може стояти осторонь тих подій, які відбуваються у сучасному часовому просторі. Те, що український народ іще підніметься і вийде на Майдан, Роман Іваничук передбачив ще влітку 2012 року.
Аберфайль Іваничука – це підземелля його памяті, куди він час від часу спускається, аби видобути звідти найцінніші поклади фактів, подій, облич, персон… Аберфайль – це та копальня, в яку рано чи пізно спускається кожна мисляча й небайдужа людина. Це можливість згадати, переосмислити минули і намагатися не допускати фатальних помилок і не наступати на ті самі граблі…
Хочете спуститися у творчу майстерню геніального письменника, який у травні 2014 року святкуватиме свій 85-річний ювілей, - не полінуйтеся взяти до рук і прочитати його новий шедевр – «Мандрівку до Аберфайлю»… Роман Іваничук, як завжди, вас не розчарує і подарує незабутні хвилини насолоди, співпереживання, радості й обурення – усю гаму людських почуттів.

Людмила ПУЛЯЄВА.


Рутківський В. Потерчата. Дитяча сповідь для дорослих, які так нічому й не навчилися / В. Рутківський. – Тернопіль: Навчальна книга – Богдан, 2013. – 256 с. 



       Люблю твори В. Рутківського, слідкую за його творчістю, вважаю його найпопулярнішим, найцікавішим сучасним дитячим письменником України.
       Нову книгу автора  прочитала на одному подиху, що й не дивно для книг лауреата низки літературних премій.
       Повість «Потерчата» дуже відрізняється від попередніх творів письменника – пригодницьких, веселих.
       Це книга – сповідь, книга – спогад, книга – одкровення, адресована, як не дивно, дорослим читачам. З висоти свого поважного віку автор вдивляється у себе, малого хлопчину, у своїх босоногих ровесників, які переживали вкрай важкі випробування війною, не раз дивилися смерті у вічі та, що найдивніше, «не збожеволіли», не зачерствіли, не озлобилися!
       Бо діти завжди залишаються дітьми. Навіть тоді, коли у них на очах гинуть друзі, коли вони голодні, коли довкола панує ненависть та зневіра.
       Бажаю усім приємних годин «спілкування» з високохудожнім твором Володимира Рутківського, написаним мовою, яку хочеться пити, як чисту джерельну воду.

                                                                                                           Лавринів Надія Богданівна



Кідрук М. Твердиня / М. Кідрук. - Х.: Клуб сімейного дозвілля, 2013.

"Вони налякали весь світ, а тепер прийшли й до нас." - Це я не про Кінга і Крайтона, улюблених письменників Макса Кідрука, це я про самого Макса і його «Твердиню», яку я читала під час новорічних свят, і яка налякала мене настільки, що вночі я навіть не вимикала ялинкових гірлянд (добре, що була присутня святкова ілюмінація :)). Налякала, напружила і… захопила.
В книзі є все, що має бути у порядному трилері: містика-жахи-таємниці-скарби-кров-любов і щасливе повернення головного героя (уф-ф-ф!).
 …Старий шведський художник в одному з барів Стокгольма розповідає дивовижну таємницю незнайомим молодим людям. Чи то пиво у Стокгольмі особливе, чи хлопці скучили в благополучній Європі, але невдовзі п’ятеро друзів-студентів вибираються під час канікул до Перу, на пошуки загадкового золотого міста Паїтіті, навіть не підозрюючи, що незабаром замість цікавих пригод на них чекають неймовірні випробування.
Рекомендую переглянути офіційний буктрейлер
http://www.youtube.com/watch?v=22QD5art2ZA
 і лякайтесь - читайте - насолоджуйтесь :)! А тобі, Максе, ще раз дякую!




 Лариса Лугова, директор

Немає коментарів:

Дописати коментар